Насильство в сім’ї є однією з найбільш розповсюджених форм порушення прав людини. У більшості випадків протиправні дії проти когось із членів родини супроводжуються актами агресії, приниження та жорстокої поведінки. Як правило, найбільше страждають від сімейного насильства жінки та діти.

Головною проблемою насильства в сім’ях є те, що воно найчастіше не виходить за межі зачинених дверей, а відтак «насильник» залишається непокараним і продовжує знущатись над рідними. Найчастіше, сім’я, в якій живе насильник, піддається психологічному тиску, а такий вид домашнього насильства виміряти і довести практично неможливо. Людина, яка піддається насильству, постійно перебуває у пригніченому стані та боротись із «тираном» практично не має сили. Різні форми приниження та знущання у родині відображаються на дітях, які й самі безпосередньо страждають або й переймають приклад насильницьких дій.

Серед причин того, що постраждалі не звертаються до правоохоронних органів, це – страх помсти з боку «тирана», відчуття власної вини, страх зганьбити сім’ю, почуття сорому та приниженості, низька самооцінка, бажання створити образ ідеальної сім’ї та щасливого подружжя перед іншими, самопожертва заради дітей, а також фінансова залежність.

Щоб уникнути домашнього насильства і дітям і дорослим потрібно засвоїти кілька порад щодо поліпшення мікроклімату в родині. Насамперед, намагайтеся робити зауваження одне одному лише наодинці, тактовно і делікатно. Не провокуйте конфліктні ситуації. Зупиніться у гніві – розумний не той, хто правий, а хто своєчасно припинив сварку. Умійте робити крок до примирення. Не забувайте дякувати за найменшу послугу. Частіше ставте себе на місце своїх домочадців. Запам’ятайте, що Ваші рідні дивляться на світ своїми очима. Безперечно, інакше ніж Ви.

Не треба миритися з принизливим і жорстоким поводженням чи боятися говорити про це. Не слід вдавати, що нічого не відбувається, і надіятися, що все  минеться. Варто докласти максимум зусиль, щоб вирватися із замкненого кола, а тим, хто поруч, – родичам, друзям, сусідам – треба простягнути руку допомоги, бо коли мова йде про домашнє насильство, мовчання означає співучасть.

Домашнє насилля – це будь-які умисні дії фізичного, сексуального, психологічного чи економічного спрямування одного члена сім’ї по відношенню до іншого члена сім’ї, якщо вони порушують конституційні права і свободи члена сім’ї як людини та громадянина і наносять йому моральну шкоду, шкоду його фізичному чи психічному здоров’ю, є насильством. Причому жертвою домашнього насильства може стати будь-хто: дружина чи чоловік, неповнолітні діти, престарілі батьки чи родичі, немічні родичі чи інваліди, прийомні батьки.

Види домашнього насильства

Фізичне насильство – це умисне нанесення одним членом сім’ї іншому члену сім’ї побоїв, тілесних ушкоджень, що може призвести або призвело до смерті постраждалого, порушення фізичного чи психічного здоров’я, нанесення шкоди його честі і гідності;

Сексуальне насильство проявляється в протиправному посяганні одного члена сім’ї на статеву недоторканість іншого, а також дії сексуального характеру по відношенню до дитини, яка є членом цієї сім’ї.

Психологічне насильство пов’язане з дією одного члена сім’ї на психіку іншого члена сім’ї шляхом словесних образ або погроз, переслідування, залякування, якими навмисно спричиняється емоційна невпевненість, нездатність захистити себе та може завдаватися або завдається шкода психічному здоров’ю.

Економічне насильство проявляється в умисному позбавленні одним членом сім’ї іншого члена сім’ї житла, їжі, одягу та іншого майна чи коштів, на які постраждалий має передбачене законом право, що може призвести до його смерті, викликати порушення фізичного чи психічного здоров’я.

Говорячи про домашнє насильство, психологи називають такі причини:

негаразди в сім´ї;

бідність, алкоголь, наркотики;

невміння вирішувати конфлікти мирним шляхом. 

В абсолютній більшості випадків жертвами насильства в сім’ї стають жінки.

Чому представниці прекрасної статі не поспішають звертатися по допомогу?

Незважаючи на такі невтішні соціологічні дані, жертви сімейного насильства не поспішають звертатися по допомогу до правоохоронних органів, в соціальні установи чи до інших людей. Причин такої ситуації є кілька.

По-перше, у представниць слабкої половини немає альтернатив (або жертва впевнена, що немає) працевлаштування та джерел надходження фінансів, адже часто всі грошові надходження контролює чоловік. Особливо це характерно для жінок із дітьми.

По-друге, у жінки немає житла або іншого помешкання, куди вона могла б переїхати, у тому числі разом із дітьми.

По-третє, соціальні, культурні, сімейні цінності, які декларують шлюб як найвищу соціальну цінність і закликають до збереження сім’ї за будь-яку ціну;

По-четверте, оточення, яке переконує жінку в тому, що вона сама винна в насильстві й може зупинити його, якщо підкориться вимогам партнера.

До цих причин можна також віднести синдром набутої безпорадності; іммобілізація внаслідок психологічної та/або фізичної травми; відчуття сорому та власної вини; реалізація сценарію «рятівниці» в умовах «токсичної» або «залежної» любові.

До речі, якщо особа, що вчиняє насильство в сім´ї  є алко- або наркозалежною та систематично вчиняє насильство і стосовно неї вичерпані всі засоби впливу, можна звернутися до суду за місцем проживання з проханням про примусове її лікування (відповідно до Закону «Про психіатричну допомогу»).

Не зайве нагадати про відповідальність за насильство в сім’ї:

– адміністративна (ст. 173-2 КУпАП);

– кримінальна (ст.125, 126, 122, 121, 115, 120, 127, 152-154 та ін. КК України).

%d bloggers like this: