Сьогодні Чигирин – невеличке містечко, районний центр Черкаської області. Однак, в ХVІІ ст. у цьому місті вирішувалась доля не лише України, а й, значною мірою, деяких країн Європи. Історія Чигирина тісно пов’язана з одним із етапів формування української державності – Українською козацькою державою та її творцем Богданом Хмельницьким.
В історичних джерелах згадки про Чигирин з’являються у ХVІ ст.. За деякими відомостями, вже у 1532 р. польський король і великий князь литовський Сигізмунд І Старий віддав фортецю Чигирин черкаському старості Остафію Дашкевичу. У 1552 р. Чигирин згадується серед інших як вартовий пункт неподалік Черкаського замку: «на Тясмени у Чигирина в осьми милях от замку…». У 1577 р. Чигирин згадується, як «замок новий, котрий звуть Китайгородок». В літописі Граб’янки є цікава згадка про Чигирин, як про «давнє старовинне місто складове», що відноситься до 1578 р.
У травні 1589 р. польський король Сигізмунд ІІІ окремим привілеєм дозволив черкаському старості Олександру Вишневецькому «…закласти місто і збудувати замок на пустому урочищі і городищі, яке називають Чигирин». У тому ж привілеї було визначено права і обов’язки міщан, їх прибутки, встановлено межі міста.
15 жовтня 1592 року Чигирину було надано Магдебурзьке право, згідно з яким жителі міста були незалежні від старостинської адміністрації, мали свій суд і свою раду, яка вирішувала справи міського життя. Також в документі зазначалося: «До цього теж тому місту нашому Чигирину, цим же листом нашим до права їх надаємо печать міську, герб – три стріли, такі печаті для здійснення прав міських міщани наші чигиринські, вони самі і потомки їх, уживати мають». Видання відповідного універсалу було свідченням того, що Чигирин став значним військово-адміністративним і торговельно-ремісничим центром.
Про Чигирин того часу знаходимо згадку і у щоденнику Еріха Лясоти фон Стеблау – відомого австрійського дипломата, посла імператора Рудольфа ІІ Габсбурга на Запорізьку Січ. 1 червня 1594 року він зазначає: «… над рікою Тясмином лежить нове королівське містечко Чигирин, що належить корсунському староству».
Всі укріплення на той час підлягали ревізіям (люстраціям), що давало можливість уряду Речі Посполитої мати певне уявлення про оборонну міць держави. Згідно із люстрацією 1616 року, у Чигирині було 560 будинків.
В 30-х рр.. XVII ст. Чигирином заволодів рід могутніх магнатів Конецпольських, сваволя яких спонукала козаків скаржитися на великі кривди.
Розквіт Чигирина припав на період гетьманування Б.Хмельницького 1648 – 1657 рр.. Саме тоді він став гетьманською столицею, і, одночасно, військово-адміністративним і політичним центром Української козацької держави – Війська Запорозького. Гетьманський вибір столиці був зумовлений зручним географічним положенням міста та традиційними уявленнями про Чигирин, як про давнє козацьке місто, один із центрів реєстрового козацтва. Сучасники говорили, що Чигирин був містом, “яке відкриває і закриває Україну від поля і Запорожжя”.
Стосувався Чигирина і один з пунктів Зборівського договору 1649 р., що де-факто засвідчив появу на політичній карті Європи нової держави – Військо Запорізьке.: “Чигирин місто, так як є в своїх границях, при булаві Війська Запорізького має завжди бути…”.
За гетьманування Б.Хмельницького в Чигирині зосередилися різноманітні адміністративні установи. Місто стає одним із центрів європейської дипломатії; частими гостями тут були посли Османської імперії, Кримського ханства, Молдавії, Волощини, Трансільванії, Швеції, Московського царства, Речі Посполитої: “Посли могутніх держав добре знали шлях до скромного козацького міста Чигирина. Не Москва, Третій Рим, а Чигирин став осередком, де вирішувалась доля Східної Європи.». (Н.Полонська-Василенко). На той час Чигирин стояв в одному ряду з найбільшими містами тогочасної України: Києвом, Львовом, Кам’янець-Подільським та ін.
Після смерті Богдана Хмельницького Чигирин був резиденцією гетьманів І.Виговського, Ю.Хмельницького, П.Тетері та П.Дорошенка. У 1676 р., після відмови останнього від гетьманської булави, Чигирин втратив статус столиці Української козацької держави. Місто було зруйноване в результаті Чигиринських походів 1677-1678 рр.. Від цього часу розпочався період його занепаду.
У мирному договорі, укладеному у 1686 році між Росією і Польщею, Чигирин згадується в числі інших міст, розорених війною, які залишаються пустками.
У 1711 р. місто було передано Польщі і зроблено, з оточуючими поселеннями, староством. Наприкінці ХVІІІст. чигиринці, подібно іншим містам і містечкам, стали клопотатися про відновлення попередніх прав. Внаслідок чого у 1792 році королем Станіславом Августом була видана грамота, якою місто було оголошено вільним і попередні права його відновлені. Цією ж грамотою підтверджений старовинний герб Чигирина.
Після входження Правобережної України до складу Російської імперії у 1797 році пройшла адміністративна реформа, в результаті якої Чигирин був відділений від староства та призначений повітовим містом Київської губернії.
У ХІХ ст. місто приваблювало до себе відомих істориків, письменників, етнографів своїм історичним минулим. В різні роки Чигирин відвідали Т.Шевченко, М.Маркевич, П.Чубинський, М.Костомаров, І.Рєпін, Д.Дорошенко, П.Куліш та інші.
У тогочасній газеті «Киевские губернские ведомости» за 1846 р., є опис тогочасного Чигирина: «З часу турецької війни Чигирин залишився у руїнах і запустінні, і зі столиці гетьманської, з міста, славного своїми укріпленнями, зробився мізерним містечком… Нинішній Чигирин не можна назвати містом, це село з усякого погляду…».
У 1843 та 1845 рр. в Чигирині побував Т.Г.Шевченко. Поет зробив тут кілька малюнків на місцеві теми. Широко відомий його офорт «Дари в Чигирині», присвячений козацькій раді 1649 р., малюнки «Чигирин з Суботівського шляху», «Чигиринський дівочий монастир». Великий Кобзар присвятив місту поезію «Чигрине, Чигрине». Багато уваги приділено Чигирину і в знаменитій поемі «Гайдамаки». Свідченням того, яке місце займав Чигирин у творчості поета, є й той факт, що у 1844 р. у Петербурзі Шевченко видав одну з редакцій своєї збірки під назвою «Чигиринський Кобзар».
Наприкінці ХІХ ст. в місті проживало майже 10 тис. чоловік. Виникали дрібні підприємства та майстерні напівкустарного типу. Популярною серед чигиринців стала морська служба. В цей період тут проживало близько 2 тис. осіб, які в різні роки були моряками.
У 1912 р. відбулися святкування 400-річчя заснування м.Чигирин. Заходами міського голови Василя Івановича Підгородецького на північно-західному схилі Замкової гори були збудовані сходи із підпірною стінкою та перилами. На підпірній стінці сходів першого маршу до цього часу знаходиться вмурована гранітна плита із написом: “Кам’яні сходи побудовані в 1912 році на 400 років м.Чигирина”. В цей же час на горі було встановлено кам’яну плиту, що збереглася до сьогодні, із написом стосовно дати заснування Чигирина: “Основ. в 1512 г. князем Дм.Вишневецьким. Байда”. Відоме фото учасників святкування 400-річчя міста, зроблене у 1912 році.
Під час революційних подій 1917-1921 рр. місто стало одним з центрів національно-визвольного руху. 16-17 жовтня 1917 р. у Чигирині відбувся Всеукраїнський з’їзд Вільного козацтва, на якому було обрано Генеральну раду на чолі з генералом П.Скоропадським. В цей період у місті активно діяло товариство культурної самодіяльності «Просвіта», яке налагодило видавництво місцевої газети «Чигиринські вісті».
Не оминули Чигирин і події ІІ Світової війни. 7 серпня 1941 року місто захопили німецько-фашистські війська. В роки окупації в Чигирині діяли підпільні антифашистські організації. 12 грудня 1943 року війська ІІ Українського фронту визволили місто.
У 1954 році Чигирин, як районний центр, увійшов до складу Черкаської області.
У ІІ половині ХХ століття в Чигирині проводилась активна розбудова підприємств легкої та харчової промисловості: шкіргалантерейна фабрика, харчокомбінат, масло – і хлібзаводи.
У 1989 році був створений Чигиринський державний історико-культурний заповідник. До нього увійшов комплекс пам’яток Чигирина, Суботова та урочища Холодний Яр. У 1995 році закладу було надано статус національного. На сьогоднішній день в місті діють два музеї, які є відділами заповідника: Богдана Хмельницького та археологічний. Протягом 2006-2009 рр. на території Нижнього міста були зведені будівлі історико-архітектурного комплексу «Резиденція Богдана Хмельницького»: будинок гетьмана, військова канцелярія, скарбниця, курінь, вартівня, людська, поварня, шпихлер.
Завдяки своєму багатому минулому, наявності визначних пам’яток та функціонуванню музейних закладів, на сьогодні місто є одним із центрів історичного туризму Середньої Наддніпрянщини, куди їдуть десятки тисяч людей з усіх куточків України та з-за кордону.
Національний історико-культурний заповідник «Чигирин» – автор статті Діденко Яніна