Штрафи за неподання повідомлення за формою 20-ОПП
Головне управління ДПС у Черкаській області інформує, що платник податків зобов’язаний стати на облік у відповідних контролюючих органах за основним та неосновним місцем обліку, повідомляти контролюючі органи за основним місцем обліку про всі об’єкти оподаткування і об’єкти, пов’язані з оподаткуванням згідно з розд. VIII «Порядку обліку платників податків і зборів», затвердженого наказом МФУ від 09.12.2011 р. №1588.
В зазначених випадках подається повідомлення про об’єкти оподаткування або об’єкти, пов’язані з оподаткуванням або через які провадиться діяльність за формою №20-ОПП (дод. 11 до Порядку №1588), протягом 10 робочих днів після їх реєстрації, створення чи відкриття до контролюючого органу за основним місцем обліку.
Початком перебігу 10-денного строку є дата набуття права платником щодо об’єкту оподаткування відповідно до правовстановлюючих документів чи документів, що підтверджують право користування, розпорядження об’єктом оподаткування.
Неподання повідомлення про об’єкти оподаткування або об’єкти, пов’язані з оподаткуванням або через які провадиться діяльність за формою №20-ОПП, – тягне за собою накладення штрафу:
на самозайнятих осіб у розмірі 340 грн.,
на юридичних осіб, відокремлені підрозділи юридичної особи чи юридичну особу, відповідальну за нарахування та сплату податків до бюджету під час виконання договору про спільну діяльність, – 1020 гривень.
У разі не усунення таких порушень або за ті самі дії, вчинені протягом року особою, до якої були застосовані штрафи за таке порушення, – тягнуть за собою накладення штрафу:
на самозайнятих осіб у розмірі 680 грн.,
на юридичних осіб, відокремлені підрозділи юридичної особи чи юридичну особу, відповідальну за нарахування та сплату податків до бюджету під час виконання договору про спільну діяльність, – 2040 гривень.
Зазначена норма передбачена п. 63.3, п. 117.1 ПКУ.
Слід зазначити, що відповідальність за неподання (несвоєчасне подання) повідомлення за ф. №20-ОПП протягом періоду здійснення заходів, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню коронавірусної хвороби не застосовується (п. 52-1 підрозд. 10 розд. ХХ «Перехідні положення» ПКУ).
Чи сплачується cуб’єктом господарювання акцизний податок з реалізації роздрібної торгівлі алкогольних напоїв (тютюнових виробів), якщо товар зіпсовано, знищено, втрачено або використано для власних потреб?
Відповідно до п.п. 212.1.11 п. 212.1 ст. 212 Податкового кодексу України від 02 грудня 2010 року № 2755-VI із змінами та доповненнями (далі – ПКУ) особа – суб’єкт господарювання роздрібної торгівлі, яка здійснює реалізацію підакцизних товарів є платником акцизного податку. При цьому об’єктом оподаткування є операції з реалізації суб’єктами господарювання роздрібної торгівлі підакцизних товарів (п.п. 213.1.9 п. 213.1 ст. 213 ПКУ).
Підпунктом 14.1.212 п. 14.1 ст. 14 ПКУ встановлено, зокрема, що реалізація суб’єктами господарювання роздрібної торгівлі підакцизних товарів – продаж пива, алкогольних напоїв, тютюнових виробів, тютюну, промислових замінників тютюну та рідин, що використовуються в електронних сигаретах, безпосередньо громадянам та іншим кінцевим споживачам для їх особистого некомерційного використання незалежно від форми розрахунків, у тому числі на розлив у ресторанах, кафе, барах, інших об’єктах громадського харчування.
Отже, якщо товар зіпсовано, знищено, втрачено або використано для власних потреб суб’єктами господарювання не сплачується акцизний податок з реалізації роздрібної торгівлі алкогольних напоїв (тютюнових виробів).
Cтавка ПДВ за якою оподатковуються операції з постачання на митній території України сільськогосподарської продукції, придбаної за ставкою ПДВ 14 відсотків
Відповідно до п.п. «г» п. 193.1 ст. 193 Податкового кодексу України від 02 грудня 2010 року № 2755-VІ із змінами і доповненнями (далі – ПКУ) починаючи з 01 березня 2021 року встановлено ставку ПДВ у розмірі 14 відс. по операціях з постачання на митній території України та ввезення на митну територію України сільськогосподарської продукції, що класифікується за такими кодами згідно з УКТ ЗЕД: 0102, 0103, 0104 10, 0401 (в частині молока незбираного), 1001, 1002, 1003, 1004, 1005, 1201, 1204 00, 1205, 1206 00, 1207, 1212 91, крім операцій з ввезення на митну територію України товарів, визначених у п. 197.18 ст. 197 ПКУ.
Ставка ПДВ у розмірі 14 відс. застосовується до операцій з:
постачання товарів (сільськогосподарської продукції, що класифікується за товарними позиціями згідно з УКТ ЗЕД, визначеними у п.п. «г» п. 193.1 ст. 193 ПКУ), як виготовлених на митній території України, так і ввезених на митну територію України;
ввезення товарів (сільськогосподарської продукції, що класифікується за товарними позиціями згідно з УКТ ЗЕД, визначеними п.п. «г» п. 193.1 ст. 193 ПКУ), на митну територію України (крім операцій із ввезення на митну територію України товарів, визначених у п. 197.18 ст. 197 ПКУ).
Операції з вивезення товарів (сільськогосподарської продукції, що класифікується за товарними позиціями згідно з УКТ ЗЕД, визначеними п.п. «г» п. 193.1 ст. 193 ПКУ) за межі митної території України у митному режимі експорту оподатковуються за нульовою ставкою.
Кодифікація товарів згідно з Українською класифікацією товарів зовнішньоекономічної діяльності (УКТ ЗЕД) складена та систематизована на основі Гармонізованої системи опису та кодування товарів. Перелік таких кодів затверджено Законом України від 04 червня 2020 року № 674-IX «Митний тариф України».
Отже, якщо сільськогосподарська продукція відповідної групи кодів УКТ ЗЕД, в процесі пакування не змінює своїх властивостей та відноситься до тієї ж самої товарної позиції згідно УКТ ЗЕД, то починаючи з 01 березня 2021 до операцій з постачання зазначеної сільськогосподарської продукції застосовується ставка ПДВ у розмірі 14 відс. як виробниками, так і посередниками.
Чи буде штраф за арифметичну або методологічну помилку в декларації, яка не призвела до заниження суми податку?
Головне управління ДПС у Черкаській області наголошує, що Податковим кодексом України не передбачено визначення арифметичної або методологічної помилки, та відповідальності за дані помилки.
Під визначенням ”арифметичної помилки” слід розуміти помилку або описку, допущенну платником податку при заповненні декларацій (розрахунків) або додатків до них, зокрема, при виконанні арифметичних дій, передбачених при обчисленні об’єкта оподаткування з метою визначення податкових зобов’язань з податку, збору, обов’язкового платежу (додавання або вирахування відповідних рядків), а також описку, допущену при перенесенні даних із додатків, на підставі яких заповнюються відповідні рядки декларації (неправильно поставлена кома при застосуванні одиниці виміру, неправильно перенесений підсумок з додатка та ін.).
Під ”методологічною помилкою” слід розуміти помилку, допущену платником податків при складанні ним декларації, яка полягає у неправильному застосуванні або незастосуванні ставок оподаткування чи коефіцієнтів при визначенні податкового зобов’язання з того чи іншого податку, збору (обов’язкового платежу).
Визначення цих термінів міститься у роз’ясненні Комітету Верховної Ради України з питань фінансів і банківської діяльності від 20.03.2001 № 06-10/167, а також у листі Державної податкової адміністрації України від 06.07.2001 № 9018/7/23-3317.
Статтею 14 Податкового кодексу України від 02 грудня 2010 року № 2755-VІ зі змінами та доповненнями (далі – ПКУ) передбачено визначення понять які вживаються в ПКУ. В даній статті поняття арифметичні або методологічні помилки відсутні.
Відповідно до ст. 76 ПКУ передбачено порядок проведення камеральної перевірки.
Камеральна перевірка проводиться посадовими особами контролюючого органу без будь-якого спеціального рішення керівника такого органу або направлення на її проведення.
Камеральній перевірці підлягає вся податкова звітність суцільним порядком.
Згода платника податків на перевірку та його присутність під час проведення камеральної перевірки не обов’язкова.
Порядок оформлення результатів камеральної перевірки здійснюється відповідно до вимог ст. 86 ПКУ.
У главі 11 ПКУ не передбачено застосування відповідальності до платників податків у разі виявлення порушень, які не призвели до заниження податкових зобов’язань.
Враховуючи вищенаведене, ПКУ не передбачено визначення арифметичної або методологічної помилки, та відповідальності за дані помилки.
Яким чином СГ повинен провести розрахункові операції через РРО та/або ПРРО
Якщо, за домовленістю сторін, покупець здійснює через мережу Інтернет (із застосуванням платіжних карт Visa, MasterCard, LiqPay та інших) часткову оплату за товар, а остаточний розрахунок проводить під час його отримання на поштовому відділенні, то суб’єкт господарювання – продавець зобов’язаний провести через реєстратор розрахункових операцій (далі – РРО) розрахункову операцію на повну суму покупки (для підакцизних товарів із використанням режиму програмування із зазначенням коду товарної підкатегорії згідно з УКТ ЗЕД, найменування товарів, цін товарів та обліку їх кількості), із зазначенням форми оплати, суми, що сплачена авансом «передоплата товарів» та суми, яку необхідно доплатити під час отримання відправлення «післяплата».
Роздрукований касовий чек, що підтверджує факт купівлі-продажу товарів, із зазначенням у ньому форми оплати «попередня оплата» та «післяплата» укладається в поштове відправлення.
При цьому залишок несплачених коштів, які пошта повинна стягнути за дорученням відправника з адресата, в момент отримання товару покупець вносить для перерахування на банківський рахунок продавця. Відповідний документ, що підтверджує факт оплати остаточної суми товару, у цьому випадку зобов’язане видавати поштове відділення.
Статтею 2 Закону України від 06 липня 1995 року № 265/95-ВР «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» із змінами та доповненнями (далі – Закон № 265) визначено, що розрахункова операція – це приймання від покупця готівкових коштів, платіжних карток, платіжних чеків, жетонів тощо за місцем реалізації товарів (послуг), видача готівкових коштів за повернутий покупцем товар (ненадану послугу), а у разі застосування банківської платіжної картки – оформлення відповідного розрахункового документа щодо оплати в безготівковій формі товару (послуги) банком покупця або у разі повернення товару (відмови від послуги) – оформлення розрахункових документів щодо перерахування коштів у банк покупця.
Водночас, в програмних рішеннях «ПРРО Каса» та «пРРОсто», які надаються ДПС на безоплатній основі, на даний час не реалізовано можливість проведення через ПРРО попередньої (авансової) оплати за товар (послугу), реалізації товару з відстроченням платежу.
Дії суб’єкта господарювання, який при реєстрації нової моделі РРО, що внесений до реєстру екземплярів РРО, але не введений в експлуатацію, отримав квитанцію з помилкою
Згідно з п. 2 глави 2 розд. ІІ Порядку реєстрації та застосування реєстраторів розрахункових операцій, що застосовуються для реєстрації розрахункових операцій за товари (послуги), затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 14.06.2016 № 547 із змінами та доповненнями, реєстрації в контролюючому органі підлягають реєстратори розрахункових операцій (далі – РРО), модифікації яких включені до Державного реєстру РРО (далі – Реєстр РРО), з урахуванням сфер їх застосування та за умови, що строк служби, установлений у технічній документації на РРО, не вичерпався, а також з урахуванням строків первинної реєстрації, установлених Реєстром РРО.
Для реєстрації РРО суб’єкт господарювання або представник суб’єкта господарювання подає до контролюючого органу заяву про реєстрацію реєстраторів розрахункових операцій за формою № 1-РРО (далі – реєстраційна заява за ф. № 1-РРО), наведену у додатку 1 до Порядку № 547, з ідентифікатором форми J/F1311403.
Усі розділи реєстраційної заяви за ф. № 1-РРО підлягають обов’язковому заповненню.
Згідно з формою реєстраційної заяви за ф. № 1-РРО у розд. 5 «Сфера застосування відповідно до Державного реєстру РРО» зазначаються дані щодо коду сфери застосування РРО згідно з чинною редакцією Реєстру РРО.
Контролюючий орган відмовляє в реєстрації РРО протягом двох робочих днів після отримання реєстраційної заяви за ф. № 1-РРО, якщо, зокрема, РРО не відповідає сфері застосування, зазначеній в реєстраційній заяві за ф. № 1-РРО.
Якщо суб’єкт господарювання, який при реєстрації нової моделі РРО, що внесений до реєстру екземплярів РРО, але не введений в експлуатацію, отримав квитанцію з помилкою «Сфера застосування не відповідає сфері застосування РРО та/або РРО не внесений до реєстру екземплярів РРО», то він повинен повторно подати реєстраційну заяву за ф. № 1-РРО, у якій вказати (обрати) ту сферу застосування для РРО, яка має повністю відповідати сфері зазначеній в Реєстрі РРО.
Визначення строків давності для списання дебіторської/кредиторської заборгованості в період карантин
Головне управління ДПС у Черкаській області інформує, що підпунктом «а» пп. 14.1.11 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України (далі – Податковий кодекс) передбачено, що безнадійна заборгованість – це зокрема заборгованість за зобов’язаннями, щодо яких минув строк позовної давності.
Відповідно до ст. 257 Цивільного кодексу України (далі – Цивільний кодекс) загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
Законом України від 30 березня 2020 року №540-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв’язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)» були внесені доповнення до Розділу «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу, а саме доповнено п. 12 Розділу «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу такого змісту:
«Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 Цивільного кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину».
Таким чином, під час застосування правил позовної давності (ст. 257 Цивільного кодексу) в тому числі з метою визначення безнадійної заборгованості, слід враховувати положення, передбачені п. 12 Розділу «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України.
Обставини, що можуть свідчити про умисність дій платника податків та його вину у вчиненні податкового правопорушення
Фінансова відповідальність за окремо визначені Податковим кодексом України правопорушення, нерозривно пов’язана із можливістю органів ДПС довести ціленаправленість (умисність) дій платника податків, його вину у вчиненні податкового правопорушення.
Вказане визначає необхідність активних дій з боку органів ДПС у зборі належної та допустимої доказової бази, яка переконливо буде доводити, що саме платник податків створив такі умови за яких стало можливе вчинення податкового правопорушення. При цьому, він міг та мав можливість дотриматися встановленого порядку, проте свідомо це проігнорував.
Положення ст. 109 та ст.112 Кодексу, характеризуючи діяння (бездіяльність) платника податків на вчинення податкового правопорушення як умисного, визначає умови які можуть свідчити про дані обставини, а саме створення удавано, цілеспрямовано умов, які не можуть мати іншої мети, крім як невиконання або неналежне виконання вимог, установлених цим Кодексом та іншим законодавством, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, навіть якщо платник податків діяв нерозумно, недобросовісно та без належної обачності. Дані дії платника податків, вважаються винними, якщо особа мала можливість для дотримання правил та норм, за порушення яких цим Кодексом передбачена відповідальність, проте не вжила достатніх заходів щодо їх дотримання.
Разом із цим, слід враховувати, що господарська діяльність, яка підтверджена належним чином складеними первинними документами є законною, якщо органом ДПС не доведено протилежне. Платник податків не може відповідати за порушення, допущені іншими особами, якщо не буде доведена його безпосередня участь у зловживанні таких осіб.
Таким чином, доведення вини особи у вчинені протиправних дій (бездіяльності), які є податковим правопорушенням має здійснюватися органами ДПС через аналіз його фінансово-господарської діяльності та у разі виявлення обставин, які можуть свідчити про створення удавано, цілеспрямовано умов, які не можуть мати іншої мети, крім як невиконання або неналежне виконання вимог, установлених законодавством вживати заходи для притягнення платника податків до фінансової відповідальності.
Такими обставинами, зокрема можуть бути:
- Створення видимості реальності здійснення оподатковуваних операцій.
- Відсутність ділової мети, розумних економічних причин для здійснення господарської операції.
- Оформлення операцій угодами які не відповідають їх дійсному змісту.
- Дефектність, відсутність первинних документів.
Фізособа-«загальник» застрахував майно: чи будуть це витрати?
Головне управління ДПС у Черкаській області інформує, що порядок оподаткування доходів фізичних осіб – підприємців (далі – ФОП) на загальній системі оподаткування визначений ст. 177 ПКУ.
Об’єктом оподаткування є чистий оподатковуваний дохід, тобто різниця між загальним оподатковуваним доходом (виручка у грошовій та не грошовій формі) і документально підтвердженими витратами, пов’язаними з господарською діяльністю такої ФОП (п. 177.2 ПКУ).
Пунктом 177.4 ПКУ визначено перелік витрат, безпосередньо пов’язаних з отриманням доходів ФОП від провадження господарської діяльності на загальній системі оподаткування, який не містить витрат на страхування, що пов’язані з веденням господарської діяльності.
Тобто, вартість оплачених послуг страхування, які пов’язані з веденням господарської діяльності, не включаються до складу витрат ФОП на загальній системі оподаткування.
Чи є платниками земельного податку за земельні ділянки під багатоквартирними будинками власники квартир (жилих приміщень) у таких будинках?
Відповідно до статтей 269, 270 Податкового кодексу України платниками земельного податку є власники земельних ділянок та землекористувачі, а об’єктами оподаткування – земельні ділянки, які перебувають у власності або користуванні.
Власники земельних ділянок – це юридичні та фізичні особи (резиденти і нерезиденти), які відповідно до закону набули права власності на землю в Україні, а також територіальні громади та держава щодо земель комунальної та державної власності відповідно (підпункт 34 пункту 1 статті 14 ПКУ).
Землекористувачі – це юридичні та фізичні особи (резиденти і нерезиденти), яким відповідно до закону надані у користування земельні ділянки державної та комунальної власності, у тому числі на умовах оренди (підпункт 73 пункту 1 статті 14 Податкового кодексу України).Згідно зі статтею 42 Земельного кодексу України земельні ділянки, на яких розташовані багатоквартирні будинки, а також належні до них будівлі, споруди та прибудинкові території державної або комунальної власності, надаються в постійне користування підприємствам, установам і організаціям, які здійснюють управління цими будинками.
Земельні ділянки, на яких розташовані багатоквартирні будинки, а також належні до них будівлі, споруди та прибудинкова територія, що перебувають у спільній сумісній власності власників квартир та нежитлових приміщень у будинку, передаються безоплатно у власність або в постійне користування співвласникам багатоквартирного будинку в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
З урахуванням викладеного, платниками земельного податку за земельні ділянки під багатоквартирними жилими будинками є особи, яким такі земельні ділянки відповідно норм Земельного кодексу України передаються у постійне користування або у власність: підприємства, установи і організації, що здійснюють управління цими будинками, а також об’єднання власників будинків.
Власники квартир (жилих приміщень) у багатоквартирних жилих будинках не є платниками земельного податку до бюджету за земельні ділянки під такими будинками.