Староста Галаганівського старостинського округу

Некраса Ольга Іванівна

Народилася 21 грудня 1976 року

в с. Галаганівка Чигиринського району

  • 1984 – 1994 навчалась в Галаганівській середній школі
  • 1994 закінчила Стецівську середню школу
  • 2002 закінчила Черкаський державний університет ім. Б. Хмельницького та здобула кваліфікацію математика, викладача математики, вчителя з основ інформатики.
  • 2002 вчитель математики
  • 2003 заступник директора з виховної роботи
  • 2013 заступник директора з навчально-виховної роботи
  • 2015 обрана на посаду голови Галаганівської сільської ради
  • 2019 виконуюча обов’язки старости с.Галаганівка
  • 2020 староста с.Галаганівка
ГРАФІК

Прийому громадян у селі Галаганівка Чигиринського району Черкаської області

ПосадаПрізвище,  ім’я, по батьковіДні та години прийомуАдреса
 староста  Галаганівського старостинського округу Некраса Ольга Іванівна

вівторок

08.00 – 13.00,

14.00 – 17.00

с. Галаганівка, вул. Б.Хмельницького 135а

Село Галаганівка  Чигиринського району Черкаської області –це мальовничий населений пункт, який знаходиться на схід від козацької столиці, Чигирина, на правому березі річки Тясмину поміж її притоками Ірклієм та Чуткою у частині Придніпровської височини.

Територія сучасного села Галаганівки, заплава р.Тясмин була заселена вже в сиву давнину так як мала всі фактори для виникнення поселень. Заболочена заплава р. Тясмин з рукавом-притокою Ірклієм та глибокими заболоченими балками Бистриком, Різакуватим, Кривою Тічкою, Калиновим, що відокремлювали острови Крамарське, Турове, Дубовицю, були надзвичайно зручними для оборони від ворога. Дубовий ліс на острові Дубовиця був матеріалом для будівництва житла та укріплень. На Туровім було родовище гончарних глин. Про заселення цієї території свідчить численний підйомний матеріал періодів ямної, чорнолісько-скіфської  і черняхівської культур.  Тут було відкрито сліди проживання первісних людей в епоху бронзи. У І тисячолітті до н.е. тут жили пращури слав’ян – місцеві землеробські племена, згодом приходять кочівники – кіммерійці, скіфи, сармати. Біля села і донині збереглися кургани скіфського періоду.

Вперше про виникнення села Галаганівки згадується в документах у 1709 році.

Весною 1700 року почалася Північна війна між Росією і Швецією. Гетьман Іван Мазепа робив все, щоб закріпити за Гетьманщиною старі козацькі території. Розпочинається відбудова Чигирина і навколишніх поселень.

Після переходу Івана Мазепи на бік шведського короля Карла ХІІ Петро І чигиринським полковником призначив Гната Галагана в березні 1709 року. За участь в зруйнуванні Січі в серпні 1709 року князь Голіцин Д. М. за царським указом подарував Галагану Боровицю, Худяки, Шабельники та Воронівку. Сам Чигиринський полковник на схід від Чигирина осадив слободу Галаганівка.

Спочатку Галаганівка була розташована там, де зараз куток села, який називається Подолом. Населення його становили втікачі, які тікали від панського гніту. Село тяглося однією вулицею з маленькими хатинками. Зараз на території села є козацькі могили, при розкопках яких знайдено гроші, люльки, козацькі хрестики, зброю. Під час нападу турків все населення ховалося в дубовому лісі, який зараз має назву Дубовиця та Турове, там протікала річка Бистарка. Ця місцевість була оточена з усіх сторін річками, тому була зручною для оборони від ворога.

З 1711 по 1792 рр. тривала п’ята колонізаційна хвиля краю. Як тільки Правобережжя відійшло до складу Речі Посполитої, Чигирин став знову містом старостинським. В цей період підходять до кінця „пільгові роки”, вільні селяни перетворюються в кріпаків, відновлюється панщина, що було причиною гайдамацького руху 1734 –1758 рр. Найбільшим піднесенням гайдамацького руху проти польських панів була повстанська боротьба на Правобережжі, яка увійшла в історію, як Коліївщина 1768 року. Саме на Чигиринщині і зародився цей рух.

В 1765 році Річ Посполита уклала з Москвою трактат про зрівняння в політичних правах православних з католиками. Проти цього трактату виступила Барська конфедерація шляхти. В 1768 році в Чигиринському старостві для боротьби з православ’ям з’являється загін польських конфедератів, який вчинив розправи в селах понад Тясмином.

Великий загін для боротьби з поляками створив Максим Залізняк родом з Івківців, якого обрали полковником. Його загін переріс у велику армію. Вогонь повстання швидко охопив значну територію України. Максим Залізняк та Іван Гонта взяли Умань – твердиню польського панства. Польща з допомогою російських військ розправилася з повстанцями. На Чигиринщині продовжував діяти загін Семена Неживого. На приборкання гайдамак російською владою був відправлений російський полк. Під час переговорів у слободі Галаганівка ватажка селян Семена Неживого було заарештовано.

Ще за Прутським миром 1711 року частина Чигиринщини на схід від річок Тясмин та Ірклій, де знаходилась і Галаганівка, вважалися російською територією. У 1734 році жителі  Надтясминня поскаржилися князю Путятіну на поляків, які вчиняли набіги на російську територію. У результаті був виданий імператорський указ полковнику Миргородського полку Капністу вписати жителів слободи Криловська, Андрусівка, Калантаєво, Войтово, Стецівка, Нестерівка, Цибульово та ще семи сіл (серед них і Галаганівка) в списки жителів Миргородського полку і звільнити їх від податку.

Навесні 1752 року на кордоні з Запорожжям і Річчю Посполитою було поселено 218 сербів на чолі з полковником Хорватом. Згодом сюди ж були поселені чорногорці, греки, молдавани, волохи. Це поклало початок існуванню військовим поселенням Новосербії. В 1752 році сюди переселилося вже 2 тисячі чоловік. До складу Новосербії увійшли сусідні з Чигирином села Галаганівка, Стецівка, Нестерівка (Вершаці). Територія Новосербії поділялася на полки, полки поділялися на роти, поселення і шанці. Полки формувалися з українців, які проживали на цій території та переселенців – сербів, греків, молдаван, волохів. Села Стецівка і Галаганівка були об’єднані в одне поселення під назвою Шоломош.

Протягом 1 пол. ХІХ ст. відбулося різке зростання населення Чигиринщини. Впродовж 1787 – 1845 рр. населення Чигирина зростає більш, ніж у 9 разів, а населення повіту протягом десятиріччя зростає майже в 3,7 рази.

Розвиток капіталізму стимулював і розвиток сільського господарства. Чигиринщина була хліборобським краєм. Через три залізничні станції (Златопіль, Фундуклеївка, Кам’янка) щорічно проходило майже 45 тис. тон зерна. Капіталізація промисловості і сільського господарства зумовила швидкі темпи розвитку млинарства. В 1827 р. в Чигиринському повіті працювало 217 млинів (водяні, кінні та вітряки), а в 1846 р. їх було вже 453. В с. Галаганівці в цей час працювали вітрові  млини –  3 вітряки.

На поч. ХІХ ст. в Чигирині на горі розпочалось промислове добування млинового каменю. І зараз в с. Галаганівка в людей ще залишилися ліси (паркани) з каменю чигиринської каменоломні. Утримання каменоломні давало орендарям (на 4 роки) значні прибутки. Тільки в 1831 р. було виготовлено 1100 жорен, які продавались по всій Україні.

У 20 -30 рр. ХІХ ст. заможні чигиринці займалися чумацьким промислом, возили в Крим хліб, а звідти привозили сіль. Для поїздки в Крим чумаки об’єднувалися у валку. Кожний чумак мав одну – дві пари волів. Компанія формувалась з сіл повіту.

Чигиринщина була одним з найбільших центрів гончарства на Правобережній Україні. Перекази свідчать, що раніше існував осередок і в с. Галаганівка. Виготовлений посуд продавали на ярмарках в Чигирині та по селах.

Тяжким було життя Чигиринщини в роки Першої світової війни 1914-1918 рр. Чоловіки пішли на фронт. Селянські господарства зубожіли і розорялися. Тому, коли в села прийшло повідомлення про Лютневу революцію 1917 р. та про повалення царизму, його зустріли радісно. Селяни сподівалися одержати землю. Але ні Тимчасовий уряд, ні Центральна рада не квапилися вдовольнити селян.  

Громадянська війна не обминула притясминські села. У травні 1919 року на Чигиринщині побували підрозділи отамана Григор’єва, а в серпні прийшли денікінці, які відновлювали буржуазно-поміщицькі порядки, та селяни вірили радянській владі.

З 1918 по 1921 рр. на Чигиринщині існувала Холодноярська республіка на чолі з Василем Чучупакою, яка виступила проти радянської влади за вільну незалежну Україну. У роки громадянської війни на Чигиринщині існувала ще одна республіка – Чигиринська, яка виникла в 1919 році і ворогувала з Холодноярською республікою. Згідно з постановою Київського губвиконкому від 13 листопада 1932 року Чигиринський повіт припинив своє існування. У 1920 р. Чигиринський та Черкаський повіти Київської губернії були включені до новоствореної Кременчуцької губернії, яка існувала до 1922 року.

У березні 1922 р. замість волостей утворюються райони, в тому числі і Чигиринський, а замість повітів округи. В 1925 році губернії, а в 1930 р. і округи було ліквідовано. В 1932 р. Чигиринський район відійшов до Київської області, а в 1939 – до Кіровоградської області.

На початку 20-х років ХХ ст. на Чигиринщині була повністю встановлена радянська влада. В 1921-1922 рр. в с. Галаганівка  організувався комнезам – комітет незаможних селян, яким керували Іваненко Іван Михайлович, Іваненко Григорій Михайлович, Куроп’ятник Іван Йосипович. Активними помічниками були комсомольці: Литовка Андрій Іванович, Іваненко Панько Єфремович, Малолітко Параска Савустьянівна та Устенко Євдокія Іванівна. В 1924 р. в куркулів були відібрані земельні лишки, які стали наділяти бідноті. В радянському селі тоді мало місце негативне ставлення до заможних груп села.

Найгострішою залишалася проблема ліквідації неписьменності. В 1924 році все доросле неписьменне населення с. Галаганівки відвідувало лікнеп. В 1927 р. в початкову школу с. Галаганівки пішли всі діти. На початку 30-х років тривали позитивні тенденції в розвитку освіти. З осені 1930 р. був запроваджений всеобуч. У 1932 р. Галаганівська початкова школа стала семирічною. Крім семирічної школи, в селі була ще й кооперативна школа, яку вів учитель Шевченко Ілля Максимович.

В 1928 р. селяни-бідняки с. Галаганівка об’єдналися в колгосп „Бідняк”. Першим головою колгоспу був Устенко Михайло Климович. Головою сільської ради був Семеренко Феодосій Іванович. В колгоспі спочатку було лише дві пари волів, чотири пари коней та дрібний сільськогосподарський інвентар. Куркулі всіляко залякували селян, тому весною 1929 р. частина наляканих селян вибула з колгоспу, забравши своїх коней та інвентар. Але селяни-бідняки, які залишились у колгоспі, добились високого врожаю, життя стало заможнішим. Радянська влада допомагала колгоспам тракторами та іншими сільськогосподарськими машинами.

Коли в село прибув перший трактор, то це було для селян-колгоспників справжнім святом. Першими трактористами були: Тарасенко Каленик Євтихієвич, Семеренко Микита Махтейович, які працювали на тракторах „Універсал”.

Селяни переконалися, що в колгоспі жити краще, і почали масово вступати в колгосп. В 1929 р. організувався ще один колгосп, який називався колгосп імені Т. Г. Шевченка. Після з’їзду колгоспників-ударників ці два колгоспи об’єдналися в один, який назвали „Більшовицький сигнал”. Від колгоспників колгоспу „Більшовицький сигнал” була делегаткою на з’їзді колгоспників-ударників Руденко Євдокія Іванівна. На з’їзді вона зустрічалaся з Н. К. Крупською, яка цікавилася, як жінки-селянки беруть участь в громадському житті. Передовими людьми колгоспу „Більшовицький сигнал” в той час були доярка Комар Оксана і шофер Власенко Іван.

В 1932-1933 рр. жителів села Галаганівка спіткало, як і багатьох людей України, велике лихо – голод. Скільки людей загинуло точно від голоду на Чигиринщині і в селі сьогодні сказати важко. Але за офіційними даними, за 10 років – з 1926 по 1936 рр. кількість населення Чигиринщини зменшилося на 15,3 тисяч чоловік, сюди слід включити і наслідки „насильницької колективізації (розкуркулення)”, виїзди в інші райони країни тощо.

Люди подолали голод. Почалися важкі перетворення на селі. Швидко зростала механізація колгоспного виробництва, а це сприяло зростанню виробництва продукції рільництва. В 1940 р. колгоспи Чигиринського району одержали середній врожай зернових по 16 центнерів з гектара, що майже в 3 рази більше, ніж у 1913 році.

Район посідав одне з передових місць у Київській області. У 1939-1941 рр. він був учасником Всесоюзної сільськогосподарської виставки. Колгоспники с. Галаганівка  стали учасниками соціалістичних змагань. Та мирна праця людей була перервана Другою світовою війною 1939-1945 р.р.

7 серпня 1941 р. німці захопили Чигирин і Галаганівку.

Окупаційна політика Німеччини щодо нашої держави знайшла свій концентрований вияв у генеральному плані „Ост”. Згідно з ним Україну передбачалося перетворити на життєвий простір Німеччини, винищити або поневолити українців.  Уся влада зосереджувалася в руках німців. На початку війни з району прийшов наказ евакуювати техніку та худобу на Полтавщину. Головою колгоспу „Більшовицький сигнал” в с. Галаганівка був тоді Ігнатов Омельян. Із своєю родиною він добрався до Новогеоргієвська, де їх почали бомбити. Довелося повернутися в рідне село і піти в партизанський загін. А парторг Бузько Микита був розстріляний німцями в селі. Беденко Раїса Омельянівна (дочка Ігнатова Омельяна) згадує, що її матір Параску Ігнатову, як дружину комуніста, німці хотіли розстріляти, її врятувала Садірова Параска Федосіївна. У той час німці спалили хату Семеренка Федосія Кузьмовича і розстріляли його вагітну дружину та малолітню доньку Віру за те, що переховували партизанів і не призналися, де вони знаходяться. Сам   Семеренко Ф. К. В той час перебував у партизанському загоні в лісі, а пізніше пішов на фронт.

Німці грабували жителів села. Відбирали худобу, курей, свиней. Цю живність різали, харчувалися нею і відправляли на німецький фронт (із слів Комар Оксани Федосіївни). На місці колгоспу був створений „громадський двір”, куди німці кожного дня зганяли жителів села на різні роботи. Бузько Степан Михайлович згадує, що дисципліна тут була дуже суворою. За роботу німці нічого не платили. В селі було 5 поліцаїв і 1 староста Беденко (Стригун) Григорій Филимонович. Вони давали вказівки про роботу, вони вказували німцям на комуністів села. Активістів села – Бузька Микиту, Руденка Василя Корнійовича, Чорного Василя німці розстріляли .

Та ні терор ні залякування не могли скорити жителів Чигиринщини. Багато їх вступило до партизанських загонів ім. Суворова,  ім. Дзержинського, „За Батьківщину”, „За Перемогу”, до загону  ім. Сталіна та інших, що базувалися поблизу Чигирина в Холодному Яру.

Страшною трагедією для українського народу стало і масове примусове вивезення українців на каторжні роботи до Німеччини.

По різному склалася їх доля. Окремим з них довелося пройти і виснажливу роботу на промислових підприємствах,  і страшні концентраційні табори. Саме такий шлях випав на долю жительки села Галаганівки Оксани Феодосіївни Комар. До війни вона працювала на заробітках в радгоспі. Коли повернулася в Галаганівку, то в селі були вже німці. 18 жовтня 1942 р. вночі до оселі Комар О.Ф. під’їхала підвода, на ній з автоматами були староста села Беденко (Стригун) , (він давав укази кого забирать в Німеччину), та поліцай Марчук Петро. Також на підводі були галаганівські хлопці, яких теж направляли до Німеччини. Це Власенко Терентій, Котенко Микола. Забрали і Комар О. Ф. Поліцай сказав, що якщо надумають тікати, то попалять їхні домівки. Оксана Комар в Німеччині працювала у м. Ліндерберг на паперовій фабриці. Після викритої підготовки до втечі Оксану відправили у мюнхенське гестапо, звідти – працювати у мюнхенське паровозне депо. Запідозрена у двох диверсіях на підприємстві, Оксана Феодосіївна  у травні 1943 року потрапляє на «фабрику смерті» – концтабір Освенцім. З наближенням радянських військ в’язнів перевели в інший табір – Беркенбельзен, розташований біля Гамбурга. 15 квітня 1945 року табір був звільнений англійськими військами.

 У 1945 році з Німеччини повернувся в село 31 остарбайтер.

Гордяться жителі села своїми земляками, які прославили Галаганівку ратними подвигами, трудовими та творчими здобутками.

Відвагу і героїзм виявляли жителі села Галаганівка на фронтах Другої світової війни, з 2014 року до сьогодення – в зоні АТО. Станом на 01.01.2019 в Галаганівці зареєстровано 24 ветерани АТО.

Жителі села гордяться своїм земляком Литвиненком Іваном Прохоровичем, який  29 червня 1944 р. здійснив героїчний вчинок – повторив подвиг Миколи Гастелло. Він спрямував свій палаючий літак ІЛ – 2 на ворожу зенітну батарею.

 Наше село багате на людей, відомих не лише в нашому районі, а й в Україні. Саме такою людиною є наш земляк, ветеран АТО, член спілки письменників України, автор серії книг «Невідома Чигиринщина», куди входить книга «Історія села Галаганівки», викладач Національної академії служби безпеки України, поет-лірик Солодар Олександр Іванович.

Площа населеного пункту 351 га., 438 житлових будинків. В селі 6 вулиць і 5 провулків, загальна протяжність яких становить 5 км. Село газифіковане.        В  населеному пункті функціонує Галаганівський навчально-виховний комплекс І-ІІ ступенів, є промтоварний та продуктовий магазини. В приміщенні НВК розташовані фельшерсько-акушерський пункт, бібліотека, поштове відділення, сільська рада. Культурне дозвілля жителям села забезпечують ансамблі «Співоча родина», «Козак Галаган», троїсті музики Галаганівського сільського клубу (керівник Мартиненко Василь Степанович), танцювальний колектив «Фантазія» (керівник Некраса Яна Геннадіївна). Молодь активно займається спортом завдяки досвідченому спортивному інструктору Дяченку Віталію Миколайовичу.

В центрі села знаходиться обеліск Слави, на якому увіковічена пам’ять про 142 загиблих у Другій світовій війні жителів села.

З 2008 року земельні паї с.Галаганівки орендує ТОВ СП «НІБУЛОН», який вирощує зернові культури і соняшник.

В селі діють Церковна  громада Іоанна Богослова Київського патріархату. Храм в селі відзначають 9 жовтня – на день Іоанна Богослова.