Шановні земляки!  Дорогі Чигиринці!

В ці останні осінні дні, коли хліборобський рік завершує своє коло, по самі вінця наповнивши комори і обори, Україна вшановує чи не найболючішу дату в своєму календарі…

28 листопада ми схиляємось в скорботі перед пам’яттю жертв голодоморів. Ця страшна біда не оминула й Чигиринщину. Попри те, що від пори того вселенського злочину перед українством нас відділяють десятиріччя, в багатьох родинах нашого краю зі скорботою згадують мучеників голодного терору. Тих, без вини винуватих, із єдиним гріхом – народитися українцем, хто зійшов на Голгофу мук, несучи на кволих плечах хрест страждань, кару бути повіль і болісно страченими голодом.

Голодомор… Кажуть, в давні часи мором називали страшні хвороби, які неждано приходили в село чи місто, забираючи на ешафот смерті всіх підряд. Той мор, що вирвав з корінням міцні дерева роду, убив немовлят і ненароджених, батьків і матерів не прийшов сам. Він був штучним. Аби поставити українців на коліна, висушити на порох і коріння, і зерно наших родоводів. Тоді так багато зотліло душ і тіл у пеклі голодної смерті.

З єдиною думкою: хоча б крихту, хоч би зерня Господь послав на спраглі висушені уста… А Бог плавав над Україною кривавими слізьми листопаду: у нього на всіх уже не вистачало зерняток і крихт. І він забирав до себе легкі душечки померлих від Голодомору.

Схилімо голови по їх пам’яті. Давайте згадаємо кожного і всіх. Поіменно і безіменно – згадаємо.

Хай вічно живуть у нашій пам’яті.

А суботнього вечора, коли сутінки спустяться на землю, давайте запалимо у наших вікнах свічки пам’яті: хай янголами до земного роду прибирать душечки тих, хто згорів у полум’ї Голодомору.

І нехай оминає нашу громаду і всю Україну така страшна біда, яку наш народ випив до дна.

У нас є вічна пам’ять про невимовні втрати. У нас є хліб і до хліба, і хай так буде завжди.

%d bloggers like this: