Які активи підлягають одноразовому (спеціальному) добровільному декларуванню?
Відповідно до п. 4 підрозд. 9 прим. 4 розд. XX «Перехідні положення» Податкового кодексу України від 02 грудня 2010 року № 2755-VI зі змінами та доповненнями (далі – ПКУ) об’єктами одноразового (спеціального) добровільного декларування (далі – об’єкти декларування) можуть бути визначені підпунктами 14.1.280 і 14.1.281 п. 14.1 ст. 14 ПКУ активи фізичної особи, що належать декларанту на праві власності (в тому числі на праві спільної часткової або на праві спільної сумісної власності) і знаходяться (зареєстровані, перебувають в обігу, є на обліку тощо) на території України та/або за її межами станом на дату подання одноразової (спеціальної) добровільної декларації, у тому числі, але не виключно:
а) валютні цінності (банківські метали, крім тих, що не розміщені на рахунках, національна валюта (гривня) та іноземна валюта, крім коштів у готівковій формі, та права грошової вимоги (у тому числі депозит (вклад), кошти, позичені третім особам за договором позики), оформлені у письмовій формі з юридичною особою або нотаріально посвідчені у разі виникнення права вимоги декларанта до іншої фізичної особи;
б) нерухоме майно (земельні ділянки, об’єкти житлової і нежитлової нерухомості).
Для цілей цього підрозділу до нерухомого майна належать також об’єкти незавершеного будівництва, які:
не прийняті в експлуатацію або право власності на які не зареєстроване в установленому законом порядку, але майнові права на такі об’єкти належать декларанту на праві власності;
не прийняті в експлуатацію та розташовані на земельних ділянках, що належать декларанту на праві приватної власності, включаючи спільну власність, або на праві довгострокової оренди або на праві суперфіцію;
в) рухоме майно, у тому числі:
транспортні засоби та інші самохідні машини і механізми; інше цінне рухоме майно (предмети мистецтва та антикваріату, дорогоцінні метали, дорогоцінне каміння, ювелірні вироби тощо);
г) частки (паї) у майні юридичних осіб або в утвореннях без статусу юридичної особи, інші корпоративні права, майнові права на об’єкти інтелектуальної власності;
ґ) цінні папери та/або фінансові інструменти, визначені законом; д) права на отримання дивідендів, процентів чи іншої аналогічної майнової вигоди, не пов’язані із правом власності на цінні папери, частки (паї) у майні юридичних осіб та/або в утвореннях без статусу юридичної особи;
е) інші активи фізичної особи, у тому числі майно, банківські метали, що не розміщені на рахунках, пам’ятні банкноти та монети, майнові права, що належать декларанту або з яких декларант отримує чи має право отримувати доходи на підставі договору про управління майном чи іншого аналогічного правочину та не сплачує власнику такого майна частину належного власнику доходу.
Фізична особа – підприємець хоче відзвітувати з ЄВ за минулі роки, але декларацію з ЄП вже подавав: який алгоритм дій?
Головне управління ДПС у Черкаській області зазначає, що відповідно до абз. 1 п. 49.2 ПКУ платник податків зобов’язаний за кожний встановлений ПКУ звітний період, в якому виникають об’єкти оподаткування, або у разі наявності показників, які підлягають декларуванню, відповідно до вимог ПКУ подавати податкові декларації щодо кожного окремого податку, платником якого він є. Абзац 1 п. 49.2 ПКУ застосовується до всіх платників податків, в тому числі платників, які перебувають на спрощеній системі оподаткування обліку та звітності.
У разі якщо у майбутніх податкових періодах (з урахуванням строків давності, визначених ст. 102 ПКУ) платник податків самостійно (у тому числі за результатами електронної перевірки) виявляє помилки, що містяться у раніше поданій ним податковій декларації (крім обмежень, визначених ст. 50 ПКУ), він зобов’язаний надіслати уточнюючий розрахунок до такої податкової декларації за формою чинного на час подання уточнюючого розрахунку (абз. 1 п. 50.1 ПКУ).
Форма податкової декларації платника єдиного податку – фізичної особи – підприємця затверджена наказом Мінфіну від 19.06.2015 р. №578 (у редакції наказу Мінфіну від 09.12.2020 р. №752) (далі – Декларація).
Згідно з приміткою 8 до Декларації невід’ємною частиною Декларації є Додаток 1 «Відомості про суми нарахованого доходу застрахованих осіб та суми нарахованого єдиного внеску» (далі – Додаток 1), який подається та заповнюється фізичними особами – підприємцями – платниками єдиного податку першої – третьої груп, відповідно до пп. 296.2 та 296.3 ПКУ, та які є платниками ЄСВ відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 4 Закону України від 08.07.2010 р. №2464-VI «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування».
Таким чином, фізична особа – підприємець – платник єдиного податку, яка подавала Декларацію за минулий звітний період з позначкою «Звітна», а звітність по єдиному внеску подає вперше за такий період, то в Декларації та Додатку 1 до неї зазначає тип «Уточнююча», заповнюючи в Декларації повторно всі показники зазначені у Декларації, яка уточнюється, та розд. VII «Визначення зобов’язань із сплати єдиного внеску за даними податкового звітного (податкового) періоду» Декларації. При цьому показник рядка 14 Декларації переноситься у рядки 15 та 16.
- Що є базою оподаткування акцизним податком при реалізації СГ роздрібної торгівлі суміші для кальяну: вартість всієї суміші чи вартість лише складових частин (елементів) суміші, які належать до підакцизних товарів?
- Згідно з розд. IV Закону України від 04 червня 2020 року № 674-IX «Про митний тариф України» (далі – Закон № 674) товар «тютюн для кальяна» класифікується у підпозиції 2403 11 позиції 2403 групи 24 «Тютюн і промислові замінники тютюну».
- Відповідно до п. 1 примітки до підпозицій групи 24 «Тютюн і промислові замінники тютюну» розд. IV Закону № 674 в підпозиції 2403 11 термін «тютюн для кальяна» означає тютюн, призначений для куріння за допомогою кальяна, що складається з суміші тютюну та гліцерину, з вмістом або без вмісту ароматичних масел і екстрактів, меляси або цукру, який має або не має фруктового аромату. Проте продукти, що не містять тютюн, призначені для куріння за допомогою кальяна, виключаються з цієї підпозиції. Відповідно до п.п. 14.1.145 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України від 02 грудня 2010 року № 2755-VI зі змінами та доповненнями (далі – ПКУ) підакцизні товари (продукція) – товари за кодами згідно з УКТ ЗЕД, на які ПКУ встановлено ставки акцизного податку.
- Вичерпний перелік підакцизних товарів встановлено ст. 215 ПКУ, зокрема, у п.п. 215.3.2 п.215.3 ст. 215 ПКУ визначено коди згідно з УКТ ЗЕД тютюнових виробів, тютюну та промислових замінників тютюну, які належать до підакцизних товарів. Згідно з п.п. 215.3.2 п. 215.3 ст. 215 ПКУ товар, який класифікується у позиції 2403 (Тютюн та замінники тютюну, інші, промислового виробництва; тютюн «гомогенізований» або «відновлений»; тютюнові екстракти та есенції) є підакцизним товаром.
- Згідно з п.п. 214.1.4 п. 214.1 ст. 214 ПКУ базою оподаткування акцизним податком є вартість (з податком на додану вартість та без урахування акцизного податку з реалізації суб’єктами господарювання роздрібної торгівлі підакцизних товарів) підакцизних товарів, що реалізовані суб’єктами господарювання роздрібної торгівлі.
- Для використання у кальянах призначений товар «тютюн для кальяну», який класифікується у підпозиції 2403 11 групи 24 «Тютюн і промислові замінники тютюну», тобто готова суміш, до складу якої входить тютюн, який є невід’ємною часткою такої суміші та який неможливо відокремити із готової суміші.
- Отже, базою оподаткування акцизним податком при реалізації суб’єктом господарювання роздрібної торгівлі суміші для кальяну є вартість всієї суміші, яка класифікується за кодом УКТ ЗЕД 2403 11, а не його частки – тютюну.
Форма за якою ФО, які провадять незалежну професійну діяльність, зобов’язані вести облік доходів і витрат
Порядок оподаткування доходів фізичних осіб – підприємців визначений ст. 178 Податкового кодексу України від 02 грудня 2010 року № 2755-VI із змінами та доповненнями (далі – ПКУ).
Відповідно до п. 178.6 ст. 178 ПКУ фізичні особи, які провадять незалежну професійну діяльність, зобов’язані вести облік доходів і витрат від такої діяльності. Облік доходів і витрат може вестися в паперовому та/або електронному вигляді, у тому числі через електронний кабінет.
Типова форма, за якою здійснюється облік доходів і витрат фізичними особами, які провадять незалежну професійну діяльність, затверджена наказом Міністерства фінансів України від 13.05.2021 № 261 (далі – Порядок № 261), який набрав чинності 16.07.2021.
Згідно з п. 2 розд. І Порядку № 261 облік доходів і витрат ведеться в паперовому та/або електронному вигляді, у тому числі засобами електронного кабінету у порядку, встановленому законодавством.
При цьому, у разі ведення обліку доходів і витрат в електронному вигляді самозайнята особа зобов’язана на вимогу контролюючого органу надати засвідчену належним чином копію такого обліку в паперовому вигляді у порядку, встановленому податковим законодавством (п. 5 розд. ІІ Порядку № 261).
На підставі первинних документів за підсумками робочого дня, протягом якого отримано дохід/понесено витрати, здійснюються записи про отримані доходи та документально підтверджені витрати (п. 1 розд. І Порядку № 261).
Таким чином, починаючи з 16.07.2021 фізичні особи, які провадять незалежну професійну діяльність, зобов’язані вести облік доходів і витрат за Типовою формою, затвердженою Порядком № 261, яка не підлягає реєстрації у контролюючому органі.
Чи є підставою для відмови в реєстрації акцизної накладної перевищення обсягу реалізованого пального над загальною місткістю ємності (секцій) пересувного акцизного складу?
Відповідно до п. 231.1. ст. 231 Податкового кодексу України від 02 грудня 2010 року № 2755-VI зі змінами та доповненнями акцизні склади та акцизні склади пересувні утворюються з метою підвищення ефективності роботи із запобігання та боротьби з незаконним виробництвом і обігом спирту етилового, горілки та лікеро-горілчаних виробів, пального, посилення контролю за повнотою та своєчасністю надходження до бюджету акцизного податку.
Враховуючи положення п. 14 Порядку електронного адміністрування реалізації пального та спирту етилового затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 24 квітня 2019 року № 408 «Деякі питання електронного адміністрування реалізації пального та спирту етилового» транспортні засоби реєструються в системі електронного адміністрування та реалізації пального, як акцизні склади пересувні, автоматично у разі, коли такі транспортні засоби зазначені в акцизних накладних, зареєстрованих в Єдиному реєстрі акцизних накладних, складених на операції, під час здійснення яких переміщується та/або зберігається пальне або спирт етиловий у таких транспортних засобах, зокрема згідно з даними акцизної накладної, складеної в одному примірнику на підставі даних відповідної митної декларації платником акцизного податку, який ввозить пальне або спирт етиловий на митну територію України. При зазначені транспортного засобу (пересувний акцизний склад) в акцизній накладній обов’язково вказується загальна місткість ємності (секцій), м. куб.
У разі зміни температури повітря, змінюється обсяг пального, який завантажується в такий транспортний засіб, а не об’єм транспортного засобу. Крім цього, відповідно до норм Порядку приймання, транспортування, зберігання, відпуску та обліку нафти і нафтопродуктів на підприємствах і організаціях України що затверджений наказом Міністерства палива та енергетики України, Міністерства економіки України, Міністерства транспорту та зв’язку України, Державного комітету України з питань технічного регулювання та споживчої політики від 20.05.2008 № 281/171/578/155, цистерна може бути заповнена пальним на 0,2 відс. менше від її загального об’єму.
Отже, у разі складання акцизної накладної з обсягом пального, який перевищує загальну місткість ємності (секцій) пересувного акцизного складу, у її реєстрації буде відмовлено.
Чи має право ФОП – платник ЄП другої групи надавати послуги, у тому числі побутові, ФО які здійснюють незалежну професійну діяльність?
Згідно з п.п. 2 п. 291.4 ст. 291 Податкового кодексу України від 02 грудня 2010 року № 2755-VI зі змінами та доповненнями (далі – ПКУ) до платників єдиного податку, які відносяться до другої групи, належать фізичні особи – підприємці, які здійснюють господарську діяльність з надання послуг, у тому числі побутових, платникам єдиного податку та/або населенню, виробництво та/або продаж товарів, діяльність у сфері ресторанного господарства, за умови, що протягом календарного року відповідають сукупності таких критеріїв:
не використовують працю найманих осіб або кількість осіб, які перебувають з ними у трудових відносинах, одночасно не перевищує 10 осіб;
обсяг доходу не перевищує 834 розміри мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня податкового (звітного) року.
Дія п.п. 2 п. 291.4 ст. 291 ПКУ не поширюється на фізичних осіб – підприємців, які надають посередницькі послуги з купівлі, продажу, оренди та оцінювання нерухомого майна (група 70.31 КВЕД ДК 009:2005), а також здійснюють діяльність з виробництва, постачання, продажу (реалізації) ювелірних та побутових виробів з дорогоцінних металів, дорогоцінного каміння, дорогоцінного каміння органогенного утворення та напівдорогоцінного каміння. Такі фізичні особи – підприємці належать виключно до третьої групи платників єдиного податку, якщо відповідають вимогам, встановленим для такої групи.
При цьому поняття «населення» у розумінні п.п. 2 п. 291.4 ст. 291 ПКУ не є специфічним, а використовується у загальному значенні.
Населення – це сукупність людей, які перебувають у межах даної держави і підлягають її юрисдикції. До складу населення входять громадяни даної держави, іноземні громадяни, які живуть у цій державі тривалий час, особи без громадянства та особи з подвійним і більше громадянством (Український юридичний термінологічний словник, термінологічний словник «Ліга-Закон»).
Таким чином, фізична особа – підприємець – платник єдиного податку другої групи не має права надавати послуги, у тому числі побутові, суб’єктам господарювання, які не є платниками єдиного податку, та фізичним особам, які здійснюють незалежну професійну діяльність.
Чи може ЮО, яка внесена до Реєстру неприбуткових установ та організацій, обрати третю групу спрощеної системи оподаткування?
Відповідно до п.п. 14.1.121 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України від 02 грудня 2010 року № 2755-VI зі змінами та доповненнями (далі – ПКУ) неприбуткові підприємства, установи та організації – неприбуткові підприємства, установи та організації, які не є платниками податку на прибуток підприємств відповідно до п. 133.4 ст. 133 ПКУ.
Підпунктом 133.4.1 п. 133.4 ст. 133 ПКУ встановлено, що неприбутковим підприємством, установою та організацією для цілей оподаткування податком на прибуток підприємств є підприємство, установа та організація (далі – неприбуткова організація), що одночасно відповідає таким вимогам:
утворена та зареєстрована в порядку, визначеному законом, що регулює діяльність відповідної неприбуткової організації;
установчі документи якої (або установчі документи організації вищого рівня, на підставі яких діє неприбуткова організація відповідно до закону) містять заборону розподілу отриманих доходів (прибутків) або їх частини серед засновників (учасників у розумінні Цивільного кодексу України від 16 січня 2003 року № 435-IV зі змінами та доповненнями), членів такої організації, працівників (крім оплати їхньої праці, нарахування єдиного соціального внеску), членів органів управління та інших пов’язаних з ними осіб. Для цілей цього абзацу не вважається розподілом отриманих доходів (прибутків) фінансування видатків, визначених п.п. 133.4.2 п. 133.4 ст. 133 ПКУ;
установчі документи якої (або установчі документи організації вищого рівня, на підставі яких діє неприбуткова організація відповідно до закону) передбачають передачу активів одній або кільком неприбутковим організаціям відповідного виду, іншим юридичним особам, що здійснюють недержавне пенсійне забезпечення відповідно до закону (для недержавних пенсійних фондів), або зарахування до доходу бюджету у разі припинення юридичної особи (у результаті її ліквідації, злиття, поділу, приєднання або перетворення). Положення цього абзацу не поширюється на об’єднання та асоціації об’єднань співвласників багатоквартирних будинків та житлово-будівельні кооперативи;
внесена контролюючим органом до Реєстру неприбуткових установ та організацій (далі – Реєстр).
Положення абзаців третього і четвертого п.п. 133.4.1 п. 133.4 ст. 133 ПКУ щодо вимог наявності установчих документів не поширюються на бюджетні установи.
Зареєстровані установи та організації (новостворені), які подали в установленому порядку документи для внесення до Реєстру під час або протягом 10 днів з дня державної реєстрації та які за результатами розгляду цих документів внесені до Реєстру, для цілей оподаткування вважаються неприбутковими організаціями з дня їх державної реєстрації.
Главою 1 розд. XIV ПКУ встановлено правові засади застосування спрощеної системи оподаткування, обліку та звітності, а також справляння єдиного податку.
До третьої групи платників єдиного податку належать юридичні особи – суб’єкти господарювання будь-якої організаційно-правової форми, у яких протягом календарного року обсяг доходу не перевищує 1167 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 01 січня податкового (звітного) року (п.п. 3 п. 291.4 ст. 291 ПКУ);
Види діяльності, які не дозволяють юридичним особам обрати спрощену систему оподаткування, наведено у п. 291.5 ст. 291 ПКУ.
Крім того, при переході на спрощену систему оподаткування юридичній особі необхідно враховувати обмеження щодо сукупності часток засновників у статутному капіталі, встановлене п.п. 291.5.5 п. 291.5 ст. 291 ПКУ.
Реєстрація суб’єкта господарювання як платника єдиного податку здійснюється шляхом внесення відповідних записів до реєстру платників єдиного податку (п. 299.1 ст. 299 ПКУ).
Отже, юридична особа, яка внесена до Реєстру, може обрати третю групу спрощеної системи оподаткування у разі дотримання вимог, встановлених главою 1 розд. XIV ПКУ, за умови виключення її з Реєстру.
Чи порушуються умови перебування на другій групі платника ЄП ФОП, яка надала послуги працівнику ЮО, що перебувала у відряджені?
Відповідно до п.п. 2 п. 291.4 ст. 291 Податкового кодексу України від 02 грудня 2010 року № 2755-VI зі змінами та доповненнями (далі – ПКУ) до платників єдиного податку, які відносяться до другої групи, належать фізичні особи – підприємці, які здійснюють господарську діяльність з надання послуг, у тому числі побутових, платникам єдиного податку та/або населенню, виробництво та/або продаж товарів, діяльність у сфері ресторанного господарства, за умови, що протягом календарного року відповідають сукупності таких критеріїв:
не використовують працю найманих осіб або кількість осіб, які перебувають з ними у трудових відносинах, одночасно не перевищує 10 осіб;
обсяг доходу не перевищує 834 розміри мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 01 січня податкового (звітного) року.
Дія п.п. 2 п. 291.4 ст. 291 ПКУ не поширюється на фізичних осіб – підприємців, які надають посередницькі послуги з купівлі, продажу, оренди та оцінювання нерухомого майна (група 70.31 КВЕД ДК 009:2005), а також здійснюють діяльність з виробництва, постачання, продажу (реалізації) ювелірних та побутових виробів з дорогоцінних металів, дорогоцінного каміння, дорогоцінного каміння органогенного утворення та напівдорогоцінного каміння. Такі фізичні особи – підприємці належать виключно до третьої групи платників єдиного податку, якщо відповідають вимогам, встановленим для такої групи.
Для юридичних осіб відповідно до абзацу першого п.п. 134.1.1 п. 134.1 ст. 134 ПКУ об’єктом оподаткування податку на прибуток підприємств є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом коригування (збільшення або зменшення) фінансового результату до оподаткування (прибутку або збитку), визначеного у фінансовій звітності підприємства відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності, на різниці, які виникають відповідно до положень ПКУ.
Відповідно до Національного положення (стандарту) бухгалтерського обліку 16 «Витрати», затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 31.12.1999 № 318 зі змінами та доповненнями, витрати на відрядження можуть бути включені до складу загальновиробничих, адміністративних витрат, витрат на збут або інших операційних витрат.
З урахуванням норм п.п. 170.9.1 п. 170.9 ст. 170 ПКУ витрати на відрядження, понесені фізичною особою, яка перебуває у трудових відносинах із своїм роботодавцем, підлягають відшкодуванню в межах фактичних витрат на проїзд (у тому числі перевезення багажу, бронювання транспортних квитків) як до місця відрядження і назад, так і за місцем відрядження (у тому числі на орендованому транспорті), оплату вартості проживання у готелях (мотелях), а також включених до таких рахунків витрат на харчування чи побутові послуги (прання, чищення, лагодження та прасування одягу, взуття чи білизни), на найм інших жилих приміщень, оплату телефонних розмов, оформлення закордонних паспортів, дозволів на в’їзд (віз), обов’язкове страхування, інші документально оформлені витрати, пов’язані з правилами в’їзду та перебування у місці відрядження, в тому числі будь-які збори і податки, що підлягають сплаті у зв’язку із здійсненням таких витрат.
При цьому зазначені витрати не є об’єктом оподаткування податком на доходи фізичних осіб за наявності підтвердних документів, що засвідчують вартість цих витрат у вигляді транспортних квитків або транспортних рахунків (багажних квитанцій), у тому числі електронних квитків за наявності посадкового талона, якщо його обов’язковість передбачена правилами перевезення на відповідному виді транспорту, та розрахункових документів про їх придбання за всіма видами транспорту, в тому числі чартерних рейсів, рахунків, отриманих із готелів (мотелів) або від інших осіб, що надають послуги з розміщення та проживання фізичної особи, в тому числі бронювання місць у місцях проживання, страхових полісів тощо.
Враховуючи вищевикладене, якщо фізичною особою – підприємцем – платником єдиного податку другої групи були надані послуги працівнику юридичної особи під час відрядження, і вартість послуг оплачується особисто таким працівником, то порушення умов перебування на другій групі платника єдиного податку не виникає.
Однак, якщо оплата вартості послуг надходить на рахунок фізичної особи – підприємця – платника єдиного податку другої групи від юридичної особи, яка не є платником єдиного податку, за найманого працівника, що перебуває у відрядженні, то порушуються умови перебування фізичної особи – підприємця на другій групі платника єдиного податку.
Штрафні санкції, при самостійному виправленні помилок, виявлених у Звітах про контрольовані операції
Чи застосовуються до платників податків штрафні санкції, якщо самостійне виправлення помилок, виявлених у Звітах про контрольовані операції за минулі звітні (податкові) роки (у т. ч. за 2019 – 2020 роки), здійснюється протягом періоду проведення заходів, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)?
Відповідно до абзацу першого п.п. 39.4.2 п. 39.4 ст. 39 Податкового кодексу України від 02 грудня 2010 року № 2755-VI зі змінами та доповненнями (далі – ПКУ) платники податків, які у звітному році здійснювали контрольовані операції, зобов’язані подавати до 01 жовтня року, що настає за звітним, зокрема, Звіт про контрольовані операції (далі – Звіт).
Згідно з п.п. 39.4.2.1 п.п 39.4.2 п. 39.4 ст. 39 ПКУ у разі якщо платником податку виявлено, що у раніше поданому Звіті інформація надана не в повному обсязі, містить помилки або недоліки, такий платник податків має право подати:
новий Звіт до закінчення граничного строку подання за такий самий звітний період;
уточнюючий Звіт у разі його подання після закінчення граничного строку для відповідного звітного періоду.
Подання платником податку уточнюючого Звіту не звільняє від відповідальності, передбаченої пп. 120.4 і 120.6 ст. 120 ПКУ.
Платник податків під час проведення документальних перевірок не має права подавати Звіт (уточнюючий Звіт) про контрольовані операції за звітний період, який перевіряється.
Форму та Порядок складання Звіту (далі – Порядок) затверджено наказом Міністерства фінансів України від 18.01.2016 № 8 зі змінами та доповненнями.
Згідно з п. 2 розд. І Порядку новий та уточнюючий звіти повинні містити повну інформацію про контрольовані операції за звітний рік, як передбачено при складанні основного Звіту (Звіту з позначкою «звітний»).
Новий Звіт подається з позначкою «звітний новий», уточнюючий Звіт – з позначкою «уточнюючий».
Поряд з цим, п. 52 прим. 1 підрозд. 10 розд. ХХ «Перехідні положення» ПКУ визначено, що за порушення податкового законодавства, вчинені протягом періоду з 01 березня 2020 року по останній календарний день місяця (включно), в якому завершується дія карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України на всій території України з метою запобігання поширенню на території України коронавірусної хвороби (COVID-19), штрафні санкції не застосовуються, крім санкцій за:
порушення вимог до договорів довгострокового страхування життя чи договорів страхування в межах недержавного пенсійного забезпечення, зокрема страхування додаткової пенсії;
відчуження майна, що перебуває у податковій заставі, без згоди контролюючого органу;
порушення вимог законодавства в частині:
обліку, виробництва, зберігання та транспортування пального, спирту етилового, алкогольних напоїв та тютюнових виробів;
цільового використання пального, спирту етилового платниками податків;
обладнання акцизних складів витратомірами-лічильниками та/або рівномірами-лічильниками;здійснення функцій, визначених законодавством у сфері виробництва і обігу спирту, алкогольних напоїв та тютюнових виробів, пального;
здійснення суб’єктами господарювання операцій з реалізації пального або спирту етилового без реєстрації таких суб’єктів платниками акцизного податку;
порушення нарахування, декларування та сплати податку на додану вартість, акцизного податку, рентної плати.
Протягом періоду з 01 березня 2020 року по останній календарний день місяця (включно), в якому завершується дія карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України на всій території України з метою запобігання поширенню на території України коронавірусної хвороби (COVID-19), платникам податків не нараховується пеня, а нарахована, але не сплачена за цей період пеня підлягає списанню.
Отже, при самостійному виправленні помилок, що виявлені у Звіті, відповідно до п.п. 39.4.2.1 п.п 39.4.2 п. 39.4 ст. 39 ПКУ платники податків мають право виправити такі помилки шляхом подання нового Звіту – до закінчення граничного строку подання за такий самий звітний період або уточнюючого Звіту – після закінчення граничного строку для відповідного звітного періоду.
До платників податків, які протягом періоду проведення заходів, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19) (з 01 березня 2020 року по останній календарний день місяця (включно), в якому завершується дія карантину) самостійно виправляють помилки, виявлені у Звітах за звітні (податкові) 2019 рік (термін подання якого – до 01.10.2020, що припадає на період дії карантину) та 2020 рік (період дії карантину), штрафні санкції не застосовуються.
У разі самостійного виправлення помилок протягом періоду проведення заходів, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19) (по останній календарний день місяця (включно), в якому завершується дія карантину), допущених у Звітах за звітні (податкові) роки до 2019 року, до платників податків застосовується штраф, передбачений пп. 120.4 і 120.6 ст. 120 ПКУ.
Що є базою для нарахування збору з одноразового (спеціального) добровільного декларування у разі, якщо ФО є власником коштовного годинника та дороговартісної зброї?
Відповідно до п.п. «е» п. 4 підрозд. 9 прим. 4 розд. XX «Перехідні положення» Податкового кодексу України від 02 грудня 2010 року № 2755-VI із змінами та доповненнями (далі – ПКУ) об’єктами одноразового (спеціального) добровільного декларування можуть бути визначені підпунктами 14.1.280 і 14.1.281 п. 14.1 ст. 14 ПКУ активи фізичної особи, що належать декларанту на праві власності (в тому числі на праві спільної часткової або на праві спільної сумісної власності) і знаходяться (зареєстровані, перебувають в обігу, є на обліку тощо) на території України та/або за її межами станом на дату подання одноразової (спеціальної) добровільної декларації (далі – Декларація), зокрема, інші активи фізичної особи, у тому числі майно.
Згідно з п.п. 7.2 п. 7 підрозд. 9 прим. 4 розд. ХХ ПКУ для об’єктів декларування, визначених підпунктами «б» – «е» п. 4 підрозд. 9 прим. 4 розд. ХХ ПКУ, база для нарахування збору з одноразового (спеціального) добровільного декларування визначається, зокрема, але не виключно, як:
витрати декларанта на придбання (набуття) об’єкта декларування;
вартість, що визначається на підставі оцінки майна та майнових прав, фінансових інструментів, інших активів. Оцінка щодо об’єкта декларування проводиться відповідно до законодавства країни, де знаходиться такий актив. Вартість активів, визначена в іноземній валюті, відображається в Декларації у гривні за офіційним курсом національної валюти, встановленим Національним банком України станом на дату подання Декларації.
Враховуючи викладене, у разі якщо фізична особа є власником коштовного годинника та дороговартістної зброї, які придбані за рахунок коштів з яких податки не були сплачені, то базою для нарахування збору з одноразового (спеціального) добровільного декларування є витрати на придбання зазначених активів або їх оціночна вартість, тобто база визначається платником самостійно.